Поетична творчість наших учнів

Поезії Бутенко Юлії

На згадку про школу

Недосяжними здавалися кроки

У ці нелегкі шкільні дитячі роки

Були перешкоди й невдачі,

Важкі й нерішучі задачі.

Тут були радощі й розчарування,

Тут ми зустріли перше кохання

Ще вчора ми йшли в перший клас

У світлий і просторий рідний клас.

Нам там вручили букварі

І були ми справжні школярі.

А ще на нас чекали довгі уроки,

І робили ми вже впевнені кроки.

Дякую вам, дорогі вчителі,

І вам милі техпрацівники.

Все життя вас буду пам’ятати,

Рідну школу не забувати

Шевченко завжди буде з нами

І до сьогодні Шевченка читаєм,

В кожних рядках знаходим нове.

В наших серцях і до нині

Тарас Шевченко живе.

«Кобзаря» кожен в домі має

І вірші його напам’ять знає.

У школі, в сім’ї його прославляють

І в буденному житті величають.

Скільки горя він зазнав,

На це уваги не звертав,

Нікому болю не завдав,

У вірші всю душу він вклав.

Тернистий шлях пройшов

Через невдачі й перешкоди,

Через печалі і тривоги,

Та істину життя знайшов.

Слова його в серці навік залишились,

Вони схвилювали кожного з нас.

Шевченко завжди буде з нами

Прославим і ми його у віршах.

Окраса життя

Хто вносить барви у життя?

Хто робить яскравішим майбуття?

Хто в побуті нам допомагає?

Хто дерева від шкідників позбавляє?

Це наші крихітні малята,

Маленькі беззахисні пташенята.

В труді ми бачимо їх ще з світанку,

І не замислюємось, чи їли вони зранку.

Птахів цих треба поважати

І від біди їх оберігати.

Мила пташка - бджолоїдка

Частенько бачу її зранку,

Коли на бджіл я поглядаю.

Із самого уже світанку

Біля вуликів її встрічаю.

Різнобарвне пір’я має.

В родині бджіл їжу шукає.

Окраскою своєю увагу привертає

І біля себе їх усіх збирає.

Бджолоїдка всю країну облітала

І за те, що бджілок поїдає

Таку назву незвичну дістала

Зате зовнішність чарівну має.

Краса рідного краю

За обрієм сонце прокидається

На його проміннях роса

Виблискує, переливається.

Така неповторна краса

Тільки в моєму краю трапляється.

Край мій багатий на луки й поля,

Засіяні пшеницею, які видно здаля,

На широкі блакитні ріки

І безкраї прозорі моря.

Час спливає, минають роки

А ця неповторна краса

Залишиться на довгі віки.

РІДНИЙ ДІМ

В затишному, теплому гніздечку,

До якого припало сердечко,

На світ з’явилось немовля,

Маленьке, беззахисне пташеня,

Швидко воно підростало,

Світ очима пізнавало,

Сприймало барви життя,

В цьому гніздечку виросла я

Найдорожче для мене є те,

Що для серця миле й дороге -

Мій рідний дім, моя сім’я

Де будуть жити:мама, тато,я.

НА ВЕЛИКДЕНЬ

Зібралась на Великдень

Вся родина за столом:

Батько, мати, син і дочка,

Зять, невістка, дві онучки,

Дід по дві паски внукам дарує,

А баба подарунки в дорогу пакує.

Міцно дідусь своїх внуків обіймає,

Ангелятками їх називає.

Каже, щоб горя ніколи не знали,

Щастя і радості від душі бажає.

Вийшли дітей і внуків проводжати

Й серденько їхнє стало калатати.

Посідали баба з дідом на порозі,

Оглянулись, а діти в дорозі.

І наповнились очі гіркими сльозами-

Бо в хаті нікого немає і старість не за горами.

ПОСВЯТА ДІДУСЮ

Дідусю рідненький,

Ти мій дорогенький.

Ти життя прожив,

Великий скарб нажив.

Трійко милих онучат

Всюди бігають, кричать.

На коліна посідають,

Про минуле розпитають.

Пам’ятаю дитячі хвилини,

Як було нам весело щогодини.

Не чинив нікому ти зло.

Отже, з дідусем мені повезло.

Коли бачу тебе я,

То серце завмирає,

А усмішка твоя

До серця припадає.

Дорогенький дідусь,

Тобою я горджусь,

За тебе завжди помолюсь.

І нікого я не боюсь,

Коли поруч рідний дідусь.

На згадку тобі

Вірш я залишаю.

Твою усмішку щиру

Завжди я пам’ятаю.

БАТЬКАМ

Батьків нам доля обирає

І тому чарівним словом називає.

Батьки – це два лебедині крила,

Які тебе огортають і оберігають

Та щасливої долі бажають

Батьки – це два яскраві сонечки,

У яких є спільний промінчик – донечка.

Тож я вдячна вам батьки,

Що життя подарували

І Юлею назвали,

Що навчили першому слову

І передали рідну мову

Хай вас горе обминає

І в дім удача завітає.

Від усієї щирої душі

Уклін низький вам до землі.

МОЇЙ БАБУСІ

Бабуся у мене одна

І вік її буду любити,

І зла ніколи не чинити,

Бо вона мені рідна

І в житті дуже потрібна.

Ніжні руки твої

До серця притуляю

І кожні вихідні

З нетерпінням чекаю.

Таких бабусь як ти

У світі не знайдеш.

У тяжку хвилину

Ти завжди прийдеш.

Працюєш без спочинку

І в хаті, і на дворі.

Зробиш все як слід

Ще й навариш нам обід.

Ти зичиш всім добра

Й нікому не бажаєш зла.

То зізнатись не боюсь:

Краща ти за всіх бабусь.

НА НОВИЙ РІК

Запах ялинки проникає в душу

За столом привітання прочитати я мушу.

Хай в Новий Рік здійсняться мрії

І життєвий шлях не втрачає надїі.

Удача щоб завжди була попереду,

А невдачі печалі назавжди пішли.

Дід Мороз із Снігуркою мчать

У незвичайну новорічну ніч,

Щоб зі святом привітати

Ще й даруночки роздати.

Тож посходились всі до рідної хати

2013 рік зустрічати.

Бабуся торт «Бите скло» приготувала,

А дідусь спішить подарунки давати.

Невісточка Ріта салат принесла,

А дочка цукерки усім привезла

Ми з Дашею щиро радієм

І про подаруночки так мрієм.

Новий рік стрічають всі: і дорослі, і малі.

Тож нехай буде гаразд:і у нас, і в них і в вас.

Кульбабка

В зелену травичку рясну

З неба сонце послало чарівне дитя.

Там воно живилось, підростало,

А зранку голівоньку на світ піднімало.

Це квітка була незвичайна, чарівна

Ну, звісно, кульбабка це гарна і мила

Зранку росою вона умивалась,

А вдень на сонечку вигрівалась.

Та недовго це було цвітіння

Вітерець розвіяв ніжне насіння

І по всьому світі воно літає.

А де впаде, там квітка виростає.

І радіють квітці всі:

І дорослі, і малі.

Птахи – це наші вірні друзі

Кожного ранку пташки прилітають,

На гілля біля віконця сідають,

З листочка водичку п’ють

І крильцями у віконце б’ють.

Від співу їхнього я прокидаюсь,

В годівничці поприбираюсь,

Свіженької їжі покладу

І в школу мерщій я йду.

Поезіїї Сайдатової Катерини

Життя , подароване Богом

Богом подароване нам життя,

Як вічність віри й каяття.

Ми часто у житті всі помиляємось,

Але на своїх помилках навчаємось.

Треба уміти час цінувати,

Вірити в себе, а також кохати.

Падати вниз й знов підійматись,

А головне Людиною залишатись.

Потрібно серце добре мати,

Батька й матір поважати,

Добром на добро відповідати

І гідності своєї не втрачати.

Все, що в житті трапляється,

То Богом на Землю посилається.

За дарунок його треба сприймати,

У житті потрібно все шанувати

Доля ставить нам перешкоди,

Їх долати ми повинні з першої нагоди.

В житті просто нічого так не буває,

Це кожна людина добре знає,

Прожить життя - не поле перейти.

І щоб щось цінне й гарне мати,

Дорогу треба правильну знайти

І до фінішу із гідністю прийти

До тих людей, хто не уміє жити.

Згадаю я крізь сльози й сильний біль

Ті дні дитячі, наче було вчора,

І знов насиплю на болючу рану сіль,

Згадаючи, як я не знала горя.

І бігала тоді, стрибала і ходила,

Літала лісом, наче мала крила,

А тепер не ходять мої ноги, хвора я,

Мирюсь із цим й показую, що сильна.

Радію кожній я щасливій миті,

Люблю усе й віддячує земля

Промінчиком в вікні та цвітом вишні,

Що посила мені у постіль ці букети пишні.

Хоч втратила багато, та ще я пам’ятаю

Прекрасну гру на моїм фортепіано.

Більш я на нім вже не зіграю

Й до нього більше я не підійду.

Хоч сум уже давно в моєму серці,

Хоч довго я терплю душевний біль,

Але як встане сонечко, йому зрадію.

Хоч дуже тяжко жить, але зумію

Я кожну нотку вірша донести

До тих людей, хто не уміє жити.

До Шевченка

Чом на світ ти народився?

Чом на світ ти цей прийшов?

Чом тобі цей сон наснився?

Чом ти щастя не знайшов?

І живеш ти, а не вільний.

Що життю таке зробив?

Чом не міг ти покохати?

Чом закони не любив?

Ти скажи за що, юначе,

Злий на тебе цілий світ?

Чом же мати твоя плаче

У могилі стільки літ?

Я скажу, а ти подумай,

Чом ненавидять тебе.

Бо дуже чесним ти вродився

Й не жалієш ти себе.

Ти за нашу Україну

Голови врагам знесеш.

Ось за що ти їм нелюбий,

В світі цім ти пропадеш.

Бо не вб’ють, а закатують,

В землю заживо замкнуть.

Ти незламний! Хай же знають

Справу з ким вони ведуть.

Можете і нас топтати,

Можете про нас не дбати.

Та не можете зламати

Український сильний дух

ГНОМИК

Дивний сон мені наснився:

Наче в домі оселився

Домовик, маленький гномик,

Що стрибає, наче коник.

Має синій капелюшик

І червоний гарний рюшик.

Під ялиночкой сидить

І всю ніч він там не спить.

Трохи вдень відпочиває,

Коли дітвора гуляє.

Лише завжди гномик мріє,

Коли сонечко пригріє.

Діти ляжуть на хвилинку,

Він вилазить на верхівку

Подарунки витягає

І швидесенько тікає

ПТАШКАМ ПРИСВЯЧУЮ

Пташка – чудо на Землі

Привітно скаче по гіллі.

Зранку так співає гарно

І проходить день немарно.

Цих створінь слід берегти

Маєм це ми пам’ятати,

Тому що кожний із птахів

Безцінний із усіх дарів.

Милі пташки, дорогі,

Прилітайте ви сюди.

Будем раді вам завжди,

Не залишимо в біді.

Годівнички збудували,

Нам батьки допомагали.

Будем пташок годувати,

Душу їхню звеселяти.

КРАЇНА ЧАРОДІЇВ

У мене завітна є мрія одна

Побачить все,в що вірю я,

Як може жити чародій

В пристанищі дитячих мрій.

Як феї, вічнії чаклунки,

Літають вільно восени

Понад деревами, кущами

І розмовляють щиро з нами.

І творять різні чудеса.

І піднімаються у небеса,

На місяць біло-пурпуровий,

На хмари ніжно-бірюзові.

Ти прилетіла раптом із здаля

Ти прилетіла раптом із здаля,

Легенько обминаючи гілля.

І сіла тихо на мою криничку,

Щоб поклювать насипану пшеничку.

Якою б гарной пташкой не була,

Бо прикрашає образ твій сади, поля

Хоч і не винна в тім, що бджолоїдка

Тебе прогнати, мила, мушу я.

Бо бджоли нам приносять користь.

І лиш тому прогнала я тебе .

А ще тому, що втратили ми совість

І в світі ми цінуєм лиш себе.

Поезіїї Форощук Дар’ї

За обрієм сонце прокидається

За обрієм сонце прокидається

На його проміннях роса

Виблискує , переливається.

Така неповторна краса

Тільки в моєму краю трапляється.

Край мій багатий на луки й поля,

Засіяні пшеницею, які видно здаля,

На широкі блакитні ріки

І безкраї прозорі моря.

Час спливає, минають роки

А ця неповторна краса

Залишиться на довгі віки.

Україна моя

Україно моя,ти єдина, одна

Мрійлива квітуча сторона

Країна надій і сподівання

Куточок ніжності й кохання

У світі кращої не знаю

Усім серцем я тебе кохаю

За ріки і степи широкі

За гори і волошки синьоокі

За безкрає Чорне море

За золоте пшеничне поле

Ти зранку сонцем зустрічаєш

Восени цвітом калини забавляєш

У цьому твоя неповторна краса

Україна кохана моя.

Кольорова пташка

Чую спів величний та чудовий,

Вийду до вікна і подивлюсь.

А на гілці жайвір гарний, кольоровий

Підкрадусь тихенько й весело всміхнусь.

То не жайвір, а то бджолоїдка.

Пташка мила, гарна, чарівна.

Кольори на ній так грають веселково

І на сонці вся блистить вона.

Хвіст її - блакить чудова

Очі бірюзові, наче небеса.

Ніби та веселка дивовижні крила!

А уся вона ніби чудеса .

І чарівна пташка нам співає пісню

Про росу ранкову і весну чудову

І про цвіт у лузі й доленьку свою.

Поезія Доліної Карини

Мир на землю повернімо

Україна наша мила,

Ти у серці в нас єдина.

І любов ця неземна,

Що в піснях завжди луна.

Ось калина за вікном

І родина за столом.

Мати сина проводжає,

Речі всі як є збирає.

Просить-молить: повернись,

Біля мене залишись.

Тільки син їй промовляє:

-Мамо любо,час спливає.

Гинуть люди, йде війна,

Захистить же їх пора.

Не хвилюйся, повернуся.

Тільки ти у мене вір

І не плач, мені повір.

Ось і рік, другий минає

Тільки сина вже немає.

Що робить вона не знає,

Більше жити сил немає.

Серце билось, билось

І від горя зупинилось.

Як же жити зможем ми,

Коли в Україні війни ці.

Давайте близьких захистимо,

Мир на землю повернімо.