8 КЛАС. ІНТЕГРОВАНИЙ УРОК.
СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА – МИСТЕЦТВО
Тема. Середньовіччя як історична і культурна доба.
Мета: ознайомити учнів з історичними передумовами змін у західноєвропейській культурі, сформувати уявлення про різні види мистецтва даної епохи, загальний розвиток культури середніх віків, прищеплювати інтерес до минулого, виховувати почуття прекрасного.
Тип уроку : урок вивчення нового матеріалу.
Хід уроку
I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ , МЕТИ УРОКУ.
II. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.
1. Слово учителя літератури.
Тисячоліття, що відділяє Давній світ від Нового часу, в історії людської цивілізації називають «середніми віками» (IV-XIV ст.).
2. учитель літератури про передумови виникнення Середньовіччя та розвиток даної епохи.
У Європі у IVст., здавалося б, непохитна Римська імперія остаточно занепала. На її уламках утворилися нові держави. Почався процес формування націй. У суспільстві виникли нові феодальні відносини.
Поняття «середньовіччя» ввели в ужиток італійські гуманісти в ХVIст., вважаючи даний період часом глибокого занепаду європейської культури. Гуманісти свою епоху сприймали як «новий вік», бо античність розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в історії людства італійські мислителі називали «середнім віком».
В житті середньовічного суспільства вагомого значення набували релігія та церква. Християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейців. Вона формувала їхню релігійну свідомість, сприяла розвитку культури й зміцненню єдності Європи. Офіційною релігією Середньовіччя було християнство.
У V-VIст. Починають діяти Чернечі ордени: бенедикський і цистеріанський. Статут бенедиктовців включав три обітниці: проживання в монастирі, послух і стриманість. В свою чергу цистеріанці заробляли на життя власною працею, харчувалися винятково рослинною їжею.
Невід’ємною частиною середньовічного суспільства є хрестові походи. Це військові експедиції, організовані західним християнським світом, проти мусульман з метою звільнення Єрусалиму і Святої Землі (Палестини). Вони тривали з 1096 по 1291р. Всього нараховувалося вісім великих хрестових походів.
На відміну античної культури, яка проголошувала «Mens sana in corpore sano», що означає «здоровий дух в здоровому тілі», середньовічна культура проголошувала верховенство духу над плоттю, духовної краси над фізичною. Були проголошені догмати християнства й розроблені способи пристосування їх до повсякденного життя.
Отож, ідеальною людиною може бути або чернець, або людина, яка зреклася земних утіх, протистоїть спокусам і живе з Богом у серці.
Літературний диктант: (слайд 6-7)
1.Коли відбувся занепад Римської імперії IVст.
2. Почався процес …………… формування націй
3. У суспільстві виникають …………… нові феодальні відносини
4. Хто ввів у літературу поняття «середньовіччя» італійські гуманісти
5. Італійські гуманісти в ХVIст., вважали даний ……. часом глибокого занепаду європейської культури..
6. Як називали період між «новим віком» та «старим віком»… «середнім віком».
7. Офіційною релігією Середньовіччя було ………….. християнство.
8. У V-VIст. починають діяти……..
9. Невід’ємною частиною середньовічного суспільства є……………. хрестові походи
10. Що поголошувала середньовічна культура верховенство духу над плоттю, духовної краси над фізичною ………
11.Хто вважався ідеальною людиною, в епоху середньовіччя… чернець, або людина, яка зреклася земних утіх,
12.Доба Середньовіччя умовно поділяється на……три етапи раннє(5-11) розквіт (12-13) та пізнє(14-15)…
3. Учитель літератури.
Незважаючи на такі суворі догмати, людство жило своїм життям, відкривалися університети, розвивалися всі види мистецтв, становилися національні літератури. Люди залишалися людьми. Як і в інші історичні епохи, вони тягнулися до світла і краси.
4.Учит. худ.культури. Про західноєвропейську середньовічну архітектуру. (Слайд8)
Архітектура західноєвропейських держав не мала нічого спільного з античністю. «Все ставало іншим, - зазначає архітектор Бартенєв, - і призначення будівель, і будівельні матеріали, і конструкції». Умовно процес середньовічного будівництва можна поділити на два періоди: романський стиль ( VI-XIIст.) та готичний (XIII-XVст).
5. «Мистецтвознавець» про романський стиль. (Слайд9-10-11)
Термін «романський» умовний. Він називається так тому, що споруди цього часу були переважно кам’яні і побудовані за римським способом, на відміну від дерев’яних будівель
Романський стиль відповідав вимогам неспокійного часу – добі феодальних війн, загарбань. Усі ці загрози вимагали створювати будівлі, які за певних умов могли стати фортецями. Суворі й понурі вежі, високі й масивні мури, важкі склепіння, невеликі вікна, що іноді нагадували бійниці. Замки – місце, де ховалися від нападників мешканці навколишніх сіл. Церкви, собори, монастирі були теж ніби фортеці. Плани культових споруд мали форму хреста. Стіни майже не розписані, лише у добу зрілості романського стилю стіни храмів були розмальовані зображеннями святих.
6. «Мистецтвознавець». Презентація «Романський стиль».
7. «Мистецтвознавець» про готичний стиль. (Слайд12-13)
Слово «готика» виникло в добу Відродження. До архітектури Середньовіччя його припасували ренесансні ідеологи, розуміючи під цим словом щось негативне. Але час довів, що вони глибоко помилялися. Готика є справжньою «кам’яною симфонією», за висловом В.Гюго. Легкість, каркасність конструкцій, багато в спорудах скла, менш масивні стіни, різнокольорові вітражі, стрілчасті арки, вузькі та високі башні і колони, фасад прикрашений скульптурами. Всі ці елементи підкреслюють вертикаль, що є головною ознакою готичного стилю.
8. «Мистецтвознавець». Презентація «Готичний стиль».
9. «Мистецтвознавець» про Собор Паризької Богоматері. (Слайд14)
Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris) — собор у Парижі (Франція) присвячений Діві Марії, матері Ісуса Христа. Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базилики Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці Галло-римского храму Юпітеру, що стояв тут за часи римської влади.
У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомони романського стилю Нормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а з іншою, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, який додає будівлі легкість і створює враження простоти вертикальної конструкції і вагової опори будови (будучи каркасом опори будови його видно лише ззовні).
Собор був спланований у ХІІ ст. Морісом де Сюллі. В 1163 році Людовиком VII було закладено перший камінь фундаменту. Будівництво тривало понад сто років. За задумами, він мав поміщати всіх жителів Парижу (10 000 чоловік), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилось у декілька разів
Собор був місцем суспільного життя міста. Його оточували численні лавки та лотки, де продавали різноманітні товари. Купці тут заключали угоди, а світські дами приходили похизуватись своїми нарядами. Також тут обмінювались новинами та плітками. Тут влаштовували танці та карнавали, грали мячем. Під час небезпеки в соборі находили притулок мешканці сусідніх селищ не тільки з своїми пожитками, а навіть і з худобою. Також в соборі професори читали лекції своїм студентам, роблячи перерву під час богослужіннь.
10.» Знавець музичного мистецтва» про середньовічну західноєвропейську історію музики.(Слайд15)
Середньовічна музична історія починається умовно з VIст. Побутували народні пісні у супроводі національних музичних інструментів. Народні гуляння, хороводи, танці. Зупиняючись у містах і поселеннях, ходили мандрівні актори.
В добу раннього Середньовіччя їх називали, так як і акторів в Давньому Римі, гістріонами. Актор одночасно був оповідачем, музикантом, танцівником, співаком, дресирувальником тварин, блазнем. До того ж він співав ще і духовні пісні, акомпонуючи собі на віолі.
У Франції мандрівних акторів називали жонглерами. Довгий час жонглери були єдиними носіями світської музичної культури і єдиними професіоналами в області інструментальної музики. У Німеччині це були шпільмани, в Київській Русі – скоромохи. Вагантами називали тих акторів, які в своїй творчості користувалися лише латинською мовою.(Слайд16)
За часів Київської Русі в музичному мистецтві одночас існували три напрямки: народна музика, придворно-світська та церковна. Окрім того, у давньоруському суспільстві протиставлялись два поняття: інструментальна музика та спів. Якщо у світському житті музичні інструменти були невід’ємною частиною творчості (княжі застілля, народні свята, військові походи), то в релігійній культурі музичне мистецтво було представлене включно вокальними творами. Більш того церква засуджувала гру на музичних інструментах, називаючи її «бісівською», оскільки вона була тісно пов’язана з язичницькою дохристиянською культурою, та ігрищами. Єдиним музичним інструментом , який дозволила православна церква, був дзвін. Але він виконував сповіщальну функцію. Музикантів, які володіли мистецтвом дзвонарства, називали дзвонарями. Гра на дзвонах називалась передзвоном і тризвоном. Дзвонисередніх і великих розмірів часто одержували власні імена: із них відомі «Царь–колокол» (Московський кремль), «Сисой», «Лебідь», «Барон» (Ростовський Кремль).
Християнство принесло на Русь певну систему богослужбових жанрів: кондаки, ірмоси, канони, тропарі. Більшість з них присутні в сучасній духовній музиці. Найвідомішим твором церковного музичного мистецтва Київської Русі вважають кондак (різновид візантійського церковного гімну), присвячений пам`яті князів Бориса та Гліба.
Церковний спів Русі був одноголосим, спокійним, урочистим. По суті, це було читання на розспів мистецтва церковного співу Візантії на Русі навчали педагоги, яких називали доместиками. На відміну від народної пісні, яка існувала в усній формі, церковний спів записувався за допомогою особливої системи умовних позначень – так званої невминої (знакової) нотації, поширеної у Візантії й інших країнах. На Русі ці знаки називалися «крюками»; або «знаками», звідки й церковний спів Київської Русі дістав назву «знаменного співу». Знамена писали над текстом, вони вказували лише напрям мелодії, а не точну висоту звука.
Придворно – світська музика
У звичаях княжого двору та військового побуту було супроводжене музикою офіційних церемоній, вона минала під час княжих застіль. Князі утримували при дворі професійних музикантів – інструменталістів, співаків, танцюристів. Їх називали – скоморохи. Про це можна судити за фресками Софійського собору. На одній із них зображений музикант зі струнним смисловим інструментом на кшталт среньовічного фіделя (попередник віоли), на інших група виконавців із духовими та щипковими інструментами. У цьому гурті можна помітити скоморохів – танцюристів.
Окрім палацових ансамблів, при княжому дворі існували військові оркестри. Провідними музичними інструментами, що входили до їх складу, були суренки, будни й труби.
Особливе місце в княжому побуті посідали героїчно величальні пісні. Їх виконували при зустрічі князя з ротного походу, під час сходження на княжний престол. Такі пісні пізніше змінились на здравиці на честь князя, патріарха або інших державних осіб.
Героїчні величальні пісні знайшли відображення у відомій літературній пам`яті Київської Русі кінця XII ст. – «Слово о полку Ігоревім», де ославлювались князі, їхні подвиги, оспівувалась рідна земля. Співець виконував цей твір в супроводі гри на гуслях.
11. Презентація «Музичні інструменти Середньовіччя».(слайд17-18)
Послуховування звучання муз.інструментів.(запис)
12. « мистецтвознавець» про середньовічні танці.(слайд19)
13. Учитель літератури про середньовічний театр. (Слайд20)
Історія середньовічного театру розпочинається із так званого тропу – першої форми споглядальної проповіді (Vст.). Це була ніби ілюстрація до священого писання перед богослужінням, яка виконувалась священиком і хором. Потім з’являються літургічні вистави – інсценівки із Євангеліє на Великдень та Різдво. У ХIIст. популярності набувають життійні п’єси, або ж міраклі, що присвячувались шануванню того чи іншого святого. У XIII ст. з’являються містерії, сценарії яких складалися на основі Старого і Нового заповітів. Під час містерій, до акторів, які грали перші ролі, приєднувались і городяни. Містерії відбувалися на міському майдані, куди збиралося майже все місто. Наприкінці епохи Середньовіччя з’являються повчальні твори на релігійні і філософські теми, котрі одержали назву мораліте.
Обрядовий театр
Театр на Русі існував в ритуально - обрядових формах. Обрядовими дійствами супроводжувались етапи хліборобського циклу, природні лиха, а також події родового чи родинного значення. До нашого часу дійшло чимало стародавніх обрядів («Коза», «Маланка»). Також відголоски дохристиянських ритуалів у фольклорі (комедії, щедрівки, веснянки, заклички, примовки).
Із прийняттям Київською Руссю християнства обрядовий театр зазнав змін: він поєднав язичницьку культуру із візантійською. Образи давніх божеств у ньому змінились на імена християнських святих. Так зимові святкові обряди на честь богині Коляди присвятили Різдву Христовому, головне весняне свято бога Ярила (Великдень) – Христовому Воскресінню.
Княжий театр
Основою княжого театру була величальна пісня, що складалась з речитативу та величання. До репертуару княжого театру входили драматичні поеми, які розігрувались під супровід музичних інструментів. Театральні дійства були присвячені мотивації захисту рідної землі, служби князю, лицарської честі. Першими професійними акторами вважають скоморохів. Скоморохи були не лише музикантами й виконавцями, але й віршотворцями, оповідачами, і саме вони сприяли розвитку давньоруського епосу, поезії та драми. Народні жартівники влаштовували дійства просто неба на майданах і вулицях міст під час свят і ярмарків. Поділялись на осілих та подорожніх.
14. Учитель літератури.
Середньовічна література Заходу була оригінальна і самобутня. Літературознавці умовно поділяють її на три потоки: народна, релігійна (клерикальна), рицарська.
15. «Літературознавець» про народну літературу. Повідомлення учнів(Слайд21)
З усіх жанрів народної поезії найкраще зберігся героїчний епос, у якому народи Європи оспівували своїх легендарних героїв. Найбільше збереглося пам’яток французького епосу. Його теми: захист батьківщини від ворогів, відданість королю. «Пісня про Роланда» розповідає про героїчну загибель небожа Карла Великого, графа Роланда, під час битви з маврами. Багато в чому нагадує французький героїчний епос іспанська «Пісня про мого Сіда». В цьому найдавнішому творі іспанської літератури прославляється полум’яний патріотизм, побожність, принципи лицарської честі, вірності королю. На відміну від пісень про Роланда та про мого Сіда , німецька героїчна поема «Пісня про нібелунгів» присвячена не стільки загально патріотичним проблемам, скільки особисто сімейним. Вона розповідає про подвиги рицаря Зігфрида, його даму серця – Крімхільду, про кохання, феодальну честь і гідність Зігфрида та жорстоку помсту Крімхільди вбивцям. Перлиною героїчного епосу Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім», де лунає заклик до об’єднання всіх київських земель.
16. Учитель літератури.
Значним явищем середньовічної культури є рицарська література, що тісно пов’язана з рицарською мораллю.
17. Учитель художньої культури про рицарство. (Слайд25-28)
Рицар – західноєвропейський феодал, який належав до військово-дворянського стану, воїн з важким озброєнням і спорядженням.
Рицарями у 12 ст. були і великі феодали-землевласники , які мали власні замки, і дрібне рицарство, яке отримало титул за заслуги, бідняки не могли бути рицарями, бо не мали грошей на дороге спорядження і зброю, доброго коня. Рицар мав сюзерена (володаря), якому служив.
Претенденти на рицарство повинні відслужити 7 років у якості зброєносця. Посвячення було важливою подією і відбувалося в урочистій обстановці.Перед посвяченням майбутній рицар повинен провести ніч у каплиці перед лицем Бога. Після відповідей на звичні запитання про мету вступу до рицарства, старший рицар або дама лезом меча доторкалися до плеча претендента зі словами: «В ім’я Боже, Святого Михаїла посвячую тебе у рицарі. Будь гідним, сміливим і шляхетним ».
Рицар повинен мати захисне спорядження: важкі залізні лати або кольчугу поверх шкіряного одягу, все це покривало тіло від шиї до п’ят, шолом, спис, меч, щит, на якому обов’язково герб і девіз.
Перемога на турнірі приносила не тільки славу, а й матеріальний зиск: кінь, зброя, обладунки переможеного діставалась переможцеві. А також переможений мав заплатити за себе викуп.
Покровителем рицарства вважали архангела Михаїла – ватажка війська ангелів навколо Божого престолу.
Також важливе місце в середньовіччі посідала рицарська культура. Основна ідея – відданість васала сеньйору, зрада і підступність вважалися найтяжчим гріхом. Рицар повинен бути захисником скривджених і поборником справедливості, проте шляхетність щодо простого люду за честь не вважалася.
Отож, протягом століть рицарство було життєвим ідеалом середньовічного суспільства, моральним еталоном середньовічної аристократії.
18. Презентація «Історія рицарських обладунків».
19. Учитель літератури(слайд29)
Створення сенкану Рицар
про рицарську поезію.
Найбільшого розквіту рицарство досягло в південній провінції Франції – Провансі . Тогочасними культурними центрами були замки вельможних магнатів з пишними бенкетами, воїнськими турнірами, поетичними змаганнями. До вже існуючих правил рицарського кодексу честі додаються нові заповіді: бути вишукано ввічливим у спілкуванні,вміти грати на музичних інструментах, писати вірші, служити дамі серця. Провансальських поетів називали трубадурами. До наших часів дійшли імена майже 500 таких митців. І це були не лише рицарі, а й сюзерени, ремісники, ченці. Провідна тема поезії трубадурів – кохання. Але також вони оспівували військові походи, битви, звитягу. Представником войовничої поезії був Бертран де Борн, феодал, розчарований у коханні й закоханий у рицарські турніри та походи.
20. «Літературознавець» декламує вірш Бертрана де Борна. (слайд30)
21. Учитель літератури.
Одним з найталановитіших трубадурів, який оспівав даму серця і високе благородне почуття до неї був Джауфре Рюдель.
22. «Літературознавець» про Джауфре Рюделя. (слайд31)
Джауфре Рюдель, князь Блаї, покохав графиню Триполітанську, хоч ніколи її не бачив, за велику доброту і благородство, про які він чув від паломників. Стражданнями кохання наповнені поетичні рядки, присвячені далекій красуні. Щоб побачити графиню, він відправляється в хрестовий похід, пливе по морю. На кораблі Джауфре тяжко захворів, оточуючі думали , що він помер, але привезли його в Тріполі. Коли графиня прийшла до його постелі і обійняла, Джауфре прийшов до тями і подякував Богові за те, що зберіг йому життя до того часу, поки він не побачив кохану. На руках графині Джауфре помер. По смерті трубадура вона постриглась у черниці і сумувала за нещасним коханим у монастирській келії.
23. «Літературознавець» декламує канцону Дж. Рюделя.
24. Учитель літератури про рицарський роман.
Щодо славнозвісного рицарського роману, то тут слід зазначити, що в ньому присутні ті ж пристрасті. Ті ж почуття, що й у рицарській поезії. Тема кохання домінує. Розгортається вона на тлі рицарських пригод, оповитих таємничістю та фантастикою. Популярними в епоху Середньовіччя були романи про рицарів при дворі короля Артура, про хранителів святого Грааля, а також роман про Трістана та Ізольду.
25. «Літературознавець» про роман «Трістан і Ізольда». (слайд32)
Батько Трістана, король Рівален, загинув, захищаючи свої володіння. Королевич сирота потрапляє до свого дядька, короля Марка. Барони вимагають від короля, щоб той одружився. Трістан шукає волосину Ізольди Золотоволосої, вбиває людожера і висватує Ізольду за короля. Ізольда і Трістан покохали одне одного, але золотоволоса красуня змушена стати дружиною старого короля. Трістан покидає володіння і на чужині з відчаю одружується з Ізольдою Білорукою. Смертельно поранений Трістан хоче побачити Золотоволосу Ізольду, наказуючи підняти білі вітрила, якщо вона зможе приїхати. Ображена Ізольда Білорука обманює Трістана, кажучи йому, що бачить корабель з чорними вітрилами. Трістан помирає, не витримує цього горя і Золотоволоса Ізольда. Їх поховали по обидва боки каплиці. Квітучий терен, що виріс на могилі за ніч, переріс через каплицю на Ізольдину могилу. Тричі зрубували кущ, і тричі він виростав як символ невмирущого кохання, кохання сильнішого від смерті.
III. Підсумок. (слайд33)
IV. Домашнє завдання. Прочитати текст підручника с. 151 підготуватись до виразного читання уривків із поеми «Пісня про Роланда» та аналізу поеми
Література.
1. Зарубіжна література в навчальних закладах. 2002р. № 9, 10.
2. О.М. Ніколенко, І.Л. Столій. Зарубіжна література. 8 клас, 2008.- с.162, с. 166.
3. http://dreamworlds.ru/music/46446-muzyka-srednevekovya.html
4. http://www.masterovoi.ru/statya-189.html
5. http://www.thedarkages.ru/dance.htm
Коментарi